Творческая мастерская Елены Кадюк

Незвідане, незрозуміле нас лякає...

Не панікуй. зупинись, мобілізуйся,

- побачиш те, що тебе зацікавить...

Гаряча Вогняна Куля тихо скотилась за край чорноволосої красуні Землі. Навкруги було тихо і сонно, аж моторошно... Раптом, серед чорної м’якоті лісу засвітився вогник. Він швидко розгорався і так само швидко затухав, ніби ритмічно пульсуюче серце билось в грудях розгульної ночі. Маленький яскравий клубочок злякано піднімався над темним роздоллям, шукаючи хоч щось знайоме. Для нього цей дивний нічний край був неймовірно чужим . Гнітила його темрява, холодність і нестерпна тиша. Здавалось , що тут ніхто не живе тай не може взагалі жити.

Закутавшись в сухе опале листя, Маленький Клубочок почав згадувати свою домівку, теплу, яскраву і рідну, і, не згледівся як перед ним постала дивна постать – тонка, з малими випуклими очицями . Незнайомець зразу остовпів , а потім почав рознюхувати Вогняну Кульку. Та в свою чергу дивно, зовсім тихенько, завібрувала. Тепло Кульки ніжно зігрівало гладеньку шкірку Незнайомця, а їй , в свою чергу, вже не було так одиноко в цій густій темряві. Дві істоти із різних світів довго вдивлялись один одному в очі, намагаючись осягнути незвідане і до сьогодні незрозуміле, а потім , обнявшись смачно заснули.

Повільно прокидався за небокраєм палаючий велетень – Ярило. Обшарпана ніч тікала в непрохідні хащі. Пустуни - грайливі діти сонця, підхопили маленьку Кульку і понесли високо в безкрає небо, татку на радість , а матусі Землі на утіху.

Відтоді, частенько Вогняний Пустунець гостював у Незнайомця. Темними ночами вони згадували першу свою неймовірно - випадкову зустріч.

Так зародилася дружба.