Творческая мастерская Елены Кадюк

Четверг, 28.03.2024, 10:50

Приветствую Вас Гость | RSS | Главная | Дорога самоствердження | Регистрация | Вход

Побажання людству

Пізнаючи нове життя таїнне,

Розпочинаю свій наступний хід,

Світлішає, росте одвічний світ

І я у ньому маячу сумлінно!

 

Вимолюю щасливою мольбою

Бажання і подяки до небес,

Бо недарма Ісус Христос воскрес,

Людей наповнив світлом і любов ю.

 

Бажаю кожному мрії досягти,

Надію у серці зігрівати

Та у душі чистоту плекати,

У мирі жити, мріяти і рости.

 

Прагнення

Я птах, що прагне висоти,

Перин небесних досягти,

Пізнать блакитнооку неба даль ,

Щоби забулася уся печаль.

 

Я птах, що прагне висоти,

Що хоче весело рости.

Всі мрії за терпіннячко куплю,

Бо так життя ціную і  люблю.

 

***

Коли туман розводжу я руками,

Шукаючи шлях у майбуття –

Трушусь від страху, тупаю ногами

Та бажаю осягнуть  життя.

 

 

Досягненням насолодися...

Криниця смутку випита до дна,

Весна вквітчала володіння нові,

Недавно у душі мела  зима,

Морозом відбивалася у слові.

 

Та час настав, розквітла квітка мрій,

І серце каже думці - зупинися,

Попереду бажань нестримний рій,

А ти досягненням  насолодися!

 

Звільнення

Вже із серця камінь спав,

о, воленько моя!

І пісню переможця

співаю дзвінко я.

Заграли струни серця,

піднялися крила,

Нарешті не боюся,

нарешті злетіла...

 

Пройде печаль

Пройде печаль і сонце засіяє,

В моїй душі, як трепетний вогонь,

Надію за хвоста я упіймаю,

І випущу реалію з долонь.

 

Я стверджуюсь та серденьком радію,

Що духом таки сильна і міцна,

Себе перебороти так зумію,

Щоб зацвіла в душі моїй весна!

 

Я тепер не здаюся

Хоч впаду - підіймуся, і далі піду,

Тепер не здаюся, бо духовно росту,

Навчилась не тільки плекати надії,

Рішучості, пристрасті, жадоби діять,

 

Навчилась радіти, навчилась трудитись,

Себе поважать, надбаннями гордитись,

Я прагнула цього безмежно з любов’ю,

Бо найважливіше – це бути  собою.

 

Зірву кайдани

Зірвала кайдани, розправила крила,

Поранена птаха у небо злетіла,

У душі зазвучала пісня красива,

Від неї пташина та стала щаслива.

 

Позбулась кайданів, що замкнені часом,

Радісна птаха, бо із волею разом,

Тепер політає та світу побачить,

О небо! О воленька! Пташечка плаче.

 

Тому і народилась, щоби злетіти,

Стихію небесну всім серцем зігріти,

Хоча довго кайдани мучили крила –

Вона розірвала їх і полетіла.

 

***

Я пташкою стрімко у мріях лечу.

„Як же добре мені”, - щосили кричу.

Почистила  пір’я, очі закрила,

І тихо у мандри знов полетіла.

 

Усвідомлення

Не плач, не горюй і від жалю не рвися,

Якщо ти борець у житті – то борися.

Якщо ти митець – то твори не барися,

Якщо ти слабенький і вітру боїшся,

Задумайся  – для чого ти народився.

 

***

Де я? У якій стороні?

В рідній чи зовсім чужій?

Чи добре живеться одній?

Я усвідомлюю в ній.

 

***

Просвіти, Боже, дитя темне, -

Як зберегти тепло душевне,

Сміло життям крокувати,

Впевнено світ пізнавати?

 

Як у труднощах гартуватись,

Щоб у силі переконатись?

Навчи в гармонії жити,

Себе і ближніх любити.

 

***

В клубок думки насуплено кручу

В уяві постає життя картина,

Я непомітно виросла з дитини,

І вже в дорослість впевнено лечу!

 

***

Бринять струни серця і музика ллється

То музика неба й землі,

То гомін душевний, що пташкою рветься

В незвідані далі чужі.

 

Лише напористо вперед іди....

Є два початки в людській основі,

Дві сили, що співають про своє.

Одна – бере наснагу в любові

А друга - ту снагу лише псує.

 

Мужнім є той, хто все своє життя

Старанно гартує силу духу.

Слабкий завжди до самозабуття

Віддано свою безсилість слуха.

 

Мужайся друже, хто  слабкий -рости.

І неодмінно станеш кращим ти.

Буде бажання, будуть і плоди.

Лише напористо  вперед іди.

 

***

Я сильна, як вітер потужний,

Як хвиля , що берег змиває,

Мій голос із волею дружно

У просторах  дзвінко лунає...

 

А ти приєднайся, -"Друзяко!”

До вільної пісні простору,

Щоб ми заспівали без ляку

Славетную пісеньку хором.

 

***

Я  заспіваю пісню гір високих,

Безкраїх, неосяжних і широких,

Бо свіжість вітру і дотик висоти -

Ростять у мені бажання далі йти!

 

***

Мене виштовхує з рутини

Нестримна поетична струнка,

Знімає пута самотини,

І навіває свіжу думку...

 

Зненацька в мене на папері

З’являються все нові рядки,

Я мріям відкриваю двері,

Ламаю невидимі замки...

 

Стає дедалі цікавіше,

Повниться насолоди ківшик,

Рука моя невпинно пише,

Народжуючи новий віршик.

 

***

Сильнішаю кожної днини

Приймаю свої всі слабинки,

Я творча, натхненна людина -

Матусі - природи кровинка!

 

Волію завжди лиш радіти,

Але вже тепер  розумію, -

Без падінь не виходить жити,

Та , можливо,  я не умію?

 

***

Забула те, що наболіло.

Зуміла взяти вищу ноту,

Хоч провела важку роботу –

Отримала те, що хотіла.

 

***

Мені погано , плаче душа

Стогне ,й кричить тіло від болю,

Наче собі я зовсім чужа

З пут своїх хочу на волю.

Як в шкаралупці зріле пташа

Б юся, щоб кисню хапнути,

Ніби собі я зовсім чужа

Причини не можу збагнути.

 

***

Ніжно плаче верба,

Гладить листочками воду,

Купається в сонці,

Із вітром впіває пісень.

Вдихається легко

Чисте повітря свободи

Свободою ж зветься,

Те, що сам знаєш лишень!

 

***

Ні-ні от зараз завтра, може?

Та досить, певно, ось, уже.

Щось мене завжди та тривожить,

І страх розтерзує ножем!

 

***

Так багато в мені дитячого,

Виростати душа не бажає.

Хоче бути довше не зрячою

І від страху весь час тікає.

 

Та куди від себе подітися?

Не втечеш нікуди і край,

Із собою треба зустрітися

Щоби страху сказати - прощай!

Меню сайта

Форма входа

Поиск

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0