Побажання людству
Пізнаючи нове життя таїнне,
Розпочинаю свій наступний хід,
Світлішає, росте одвічний світ
І я у ньому маячу сумлінно!
Вимолюю щасливою мольбою
Бажання і подяки до небес,
Бо недарма Ісус Христос воскрес,
Людей наповнив світлом і любов ю.
Бажаю кожному мрії досягти,
Надію у серці зігрівати
Та у душі чистоту плекати,
У мирі жити, мріяти і рости.
Прагнення
Я птах, що прагне висоти,
Перин небесних досягти,
Пізнать блакитнооку неба даль ,
Щоби забулася уся печаль.
Я птах, що прагне висоти,
Що хоче весело рости.
Всі мрії за терпіннячко куплю,
Бо так життя ціную і люблю.
***
Коли туман розводжу я руками,
Шукаючи шлях у майбуття –
Трушусь від страху, тупаю ногами
Та бажаю осягнуть життя.
Досягненням насолодися...
Криниця смутку випита до дна,
Весна вквітчала володіння нові,
Недавно у душі мела зима,
Морозом відбивалася у слові.
Та час настав, розквітла квітка мрій,
І серце каже думці - зупинися,
Попереду бажань нестримний рій,
А ти досягненням насолодися!
Звільнення
Вже із серця камінь спав,
о, воленько моя!
І пісню переможця
співаю дзвінко я.
Заграли струни серця,
піднялися крила,
Нарешті не боюся,
нарешті злетіла...
Пройде печаль
Пройде печаль і сонце засіяє,
В моїй душі, як трепетний вогонь,
Надію за хвоста я упіймаю,
І випущу реалію з долонь.
Я стверджуюсь та серденьком радію,
Що духом таки сильна і міцна,
Себе перебороти так зумію,
Щоб зацвіла в душі моїй весна!
Я тепер не здаюся
Хоч впаду - підіймуся, і далі піду,
Тепер не здаюся, бо духовно росту,
Навчилась не тільки плекати надії,
Рішучості, пристрасті, жадоби діять,
Навчилась радіти, навчилась трудитись,
Себе поважать, надбаннями гордитись,
Я прагнула цього безмежно з любов’ю,
Бо найважливіше – це бути собою.
Зірву кайдани
Зірвала кайдани, розправила крила,
Поранена птаха у небо злетіла,
У душі зазвучала пісня красива,
Від неї пташина та стала щаслива.
Позбулась кайданів, що замкнені часом,
Радісна птаха, бо із волею разом,
Тепер політає та світу побачить,
О небо! О воленька! Пташечка плаче.
Тому і народилась, щоби злетіти,
Стихію небесну всім серцем зігріти,
Хоча довго кайдани мучили крила –
Вона розірвала їх і полетіла.
***
Я пташкою стрімко у мріях лечу.
„Як же добре мені”, - щосили кричу.
Почистила пір’я, очі закрила,
І тихо у мандри знов полетіла.
Усвідомлення
Не плач, не горюй і від жалю не рвися,
Якщо ти борець у житті – то борися.
Якщо ти митець – то твори не барися,
Якщо ти слабенький і вітру боїшся,
Задумайся – для чого ти народився.
***
Де я? У якій стороні?
В рідній чи зовсім чужій?
Чи добре живеться одній?
Я усвідомлюю в ній.
***
Просвіти, Боже, дитя темне, -
Як зберегти тепло душевне,
Сміло життям крокувати,
Впевнено світ пізнавати?
Як у труднощах гартуватись,
Щоб у силі переконатись?
Навчи в гармонії жити,
Себе і ближніх любити.
***
В клубок думки насуплено кручу
В уяві постає життя картина,
Я непомітно виросла з дитини,
І вже в дорослість впевнено лечу!
***
Бринять струни серця і музика ллється
То музика неба й землі,
То гомін душевний, що пташкою рветься
В незвідані далі чужі.
Лише напористо вперед іди....
Є два початки в людській основі,
Дві сили, що співають про своє.
Одна – бере наснагу в любові
А друга - ту снагу лише псує.
Мужнім є той, хто все своє життя
Старанно гартує силу духу.
Слабкий завжди до самозабуття
Віддано свою безсилість слуха.
Мужайся друже, хто слабкий -рости.
І неодмінно станеш кращим ти.
Буде бажання, будуть і плоди.
Лише напористо вперед іди.
***
Я сильна, як вітер потужний,
Як хвиля , що берег змиває,
Мій голос із волею дружно
У просторах дзвінко лунає...
А ти приєднайся, -"Друзяко!”
До вільної пісні простору,
Щоб ми заспівали без ляку
Славетную пісеньку хором.
***
Я заспіваю пісню гір високих,
Безкраїх, неосяжних і широких,
Бо свіжість вітру і дотик висоти -
Ростять у мені бажання далі йти!
***
Мене виштовхує з рутини
Нестримна поетична струнка,
Знімає пута самотини,
І навіває свіжу думку...
Зненацька в мене на папері
З’являються все нові рядки,
Я мріям відкриваю двері,
Ламаю невидимі замки...
Стає дедалі цікавіше,
Повниться насолоди ківшик,
Рука моя невпинно пише,
Народжуючи новий віршик.
***
Сильнішаю кожної днини
Приймаю свої всі слабинки,
Я творча, натхненна людина -
Матусі - природи кровинка!
Волію завжди лиш радіти,
Але вже тепер розумію, -
Без падінь не виходить жити,
Та , можливо, я не умію?
***
Забула те, що наболіло.
Зуміла взяти вищу ноту,
Хоч провела важку роботу –
Отримала те, що хотіла.
***
Мені погано , плаче душа
Стогне ,й кричить тіло від болю,
Наче собі я зовсім чужа
З пут своїх хочу на волю.
Як в шкаралупці зріле пташа
Б юся, щоб кисню хапнути,
Ніби собі я зовсім чужа
Причини не можу збагнути.
***
Ніжно плаче верба,
Гладить листочками воду,
Купається в сонці,
Із вітром впіває пісень.
Вдихається легко
Чисте повітря свободи
Свободою ж зветься,
Те, що сам знаєш лишень!
***
Ні-ні от зараз завтра, може?
Та досить, певно, ось, уже.
Щось мене завжди та тривожить,
І страх розтерзує ножем!
***
Так багато в мені дитячого,
Виростати душа не бажає.
Хоче бути довше не зрячою
І від страху весь час тікає.
Та куди від себе подітися?
Не втечеш нікуди і край,
Із собою треба зустрітися
Щоби страху сказати - прощай!