Творческая мастерская Елены Кадюк

Холодні дощі затоплюють душу. Босі ноги заплутались в брудних калюжах. Я руки опускаю до землі і падаю на коліна. Темрява приносить образ старої жінки з палаючою свічкою. Що це? Жах! Тіло збентежилось. Образ пропав. Злякала я його Тікаю від себе. Б’ю, терзаю, розпинаю, як тільки можу, і на скільки вистачає сили. Я –ВБИВАЮ себе. Спочатку жахаюсь своєї думки, та потім впускаю її в ковані широкі двері свого «Я».

Безглуздя себе вбивати, знаючи про це… Погоджуся. Та можу про себе лише сказати, що знати про це, ще не означає допомогти собі цього не робити. Кричу від болю, та беззвучно, бо боюся налякати своїх близьких. Розпинаю груди, душа болить, бо ж не відаю – чому такі муки терплю. Я, мабуть, прийшла на землю маленькою бунтаркою, руйнівницею та без сумніву ще й екстремалкою …