Творческая мастерская Елены Кадюк

Село заснуло ! Так навкруги тихо ,що чути злякане шарудіння миші , яка поволі пробираючись по сухому листу шукала свою домівку. Петро Петрович закинувши на плечі мішок ,наповнений буряками, майже не боячись, крокував у бік цегляної хати.” Так добре сьогодні” - подумав про себе Петро Петрович, - нікого не зустрів по дорозі, тільки комариська , хай їм грець , гризли ,як навіжені. Дорога до садиби Петровича проходила через старе кладовище з густими кущами бузку та акації. Люди, які жили по цій дорозі вже давно звикли до всіляких байок про мерців , і тому ходили спокійно, не боячись. Цієї ночі мужній механізатор був не один на шляху пригод.

Головний інженер Остап Петрович Млинчик, кругловидий парубок , з пишною кучерявою гривою, пирував на першій річниці свого хрещеника Микитки і теж прямував до домівки звичною стежкою через кладовище.

Ту ніч освітлював величезний місяць. Дерева тихо наспівували мелодійну пісню вітру, а Остап Млинчик, перебравши гіркої, плутав важкими ногами, ледь не ліз. «В очах ніби павутина» ,- чиргикаючи кирзовими чоботами бубонів Петро Петрович. Невеличкий ліхтарик куплений нещодавно подарував ночі маленьке сяйво.

Остап Млинчик переступаючи котрий чубатий горбок перечепився і зі стогнанням упав на землю. «Що воно»- аж здригнувся Петро Петрович.

Вітер піднявся сильніший, дерева захиталися. Знову дощ чи, що буде…

Важко дихаючи піднімався Остап Млинчик. Він кректав і падав , бурмотів незрозуміле і знову піднімався. Зпершись на щось тверде Млинчик передихнув.. Світло замиготіло перед Остаповими очима і він з усієї сили покликав на допомогу. Петро Петрович , почувши незрозумілі звуки, прискорив ходу ліхтар направив прямо н в сторону відголосків.

Роззявивши рота Петро Петрович випустив з рук і ліхтарика, а мішок . якого він до сих пір не відчував повалив його на землю. Піднявши очі, Петро Петрович побачив у темряві фігуру людини, яка повисла на хресті. «Свят, свят! Що це, Хто це!» напруга наростала. Незрозуміле микання поновилося . Намацавши ліхтар він спрямував світло на постать. «Людина чи ні»- про себе подумавши, більше зосередився.

Передихнувши Млинчик надумав іти далі та як підкошений упав прямісінько біля могилки. Вже безсилий він лише підняв голову і знову щось пробурмотів. Петро Петрович від напруги хотів скочити і побігти та страх підкосив і його, ніби косар скосив траву.

В голові П.П не було занадто незвичних здогадок на рахунок постаті на хресті, але страх, темрява зіграла свою містичну роль… Все замовкло. П.П вкотре спрямував ліхтарик на хрест, але постаті на хресті він вже не побачив. «Якась маячня»- витер з чола піт П.П. Піднявся і…щосили побіг, забувши про мішок… Тільки руки міцно тримали маленький ліхтарик, який прорізав темряву світлими полозками ніби ніж свіже сало.

А Млинчик так і проспав до самісінького ранку на кладовищі . Доярки, ідучи на роботу не могли прийти до тями через той мішок з буряками - яка ж це дурна голова могла залишити таке добро…

Петро Петрович довго розповідав про свою пригоду за чаркою та , чомусь, ніхто йому не вірив, мовляв - байки це про мерців, байки…