Творческая мастерская Елены Кадюк

Клубок защемів глибоко в центрі сонячного сплетіння. Стало душно і моторошно. Все навкруги посіріло, ніби хтось почав палити торішнє листя. Глибоко вдихаючи, я старалась знайти шлях потоку свіжого повітря, сонця і тепла. Та, замешкавшись, чомусь бовталась в клубках диму. Сумно, але це так. Сама створюю, сама руйную. Та не без ще чиєїсь на те волі. Хоча хто знає, я не стверджую, а лише здогадуюсь, скоріше фантазую. Від цього не легшає та лише прийняття реалії дає сили жити далі, радіти, досягати і любити. Поволі, виписуючись, я заспокоююсь. Світло пронизує моє тіло, сонце лоскоче обличчя, життя налагоджується. І я знову вирушаю в нову чудернацьку подорож. Моє життя цілий процес підготовки, відплиття, самого факту відкриття, і, зазвичай, ненаситності новизною та швидкого звикання.

Серце стукотить, ще не все, ще трішки, -«Пиши, ручка, стрімко! Щоб думки не полонили,

щоб серце встигло висловитись,

щоб душа вилила печаль і тривогу,

щоб благодатний спокій охопив на якийсь час».

Для відпочинку тіло налаштувалось. Та де він внутрішній спокій, теплота і мир. Був лише недавно. Відчувала його присутність, леліяла його. Та все минає, як день і ніч. Все видозмінюється і я іду в ногу із змінами. Я - росту. Рубрики: