Творческая мастерская Елены Кадюк

Стрімка хвиля била берег. Мокрий пісок нерухомо мерз під холодом хвилі.. Маленькі камінчики чорніли серед пляжу.

Душа камінчиком одиноким відпочивала у красивім тілі. Воно служило їй страждало і раділо.

Темно, світло, тепло, холодно все мінливо, швидкоплинно. Час невгамовний, час нестримний. Роки пливуть хвилею, б’ють об берег віковий. Я стомлена від своїх переживань, гріюсь біля вогнику бажань, в яких горять дровцята мрій.

Хвиля нашіптує сум і деякий час вогник не гріє, стає холодно і темно, і до темноти не відразу звикаю. Лише страх і більше нічого. панує у моменти, коли темнота зацарювала. Та, тільки-но дозволяю їй існувати, вона перетворюється на дещо світліше і прийнятне мені...