Митик-паразитик

Жив песик Митик у розкішній буді,

Їв сало й м’ясо, інколи балик,

Та, раптом ,опинився в халабуді,

І доживав у ній вже цілий вік.

 

Жить було тяжко у сирості, блохах,

Вив дико на місяць і на зорі,

Скоро він згорбився, знітився, зачах,

Шлунок охопили дикі болі.

 

Куди податись, як прогодуватись?

Щось може вкрасти, може , щось знайти?

Там, де добріше, - геть вже не добратись,

Вихід один – до « мусорки» піти.

 

А там свої права, свої устави.

Важко хліб насущний добувати,

Бува, нез’ївши крихточки, ослаблий,

Ляга Митик під забором спати.

 

Сняться кошмари, ніби їсть він сало,

Ковбаси і  копчені балики,

Нежуючи ковта, йому все мало,

Хапа курей і свіжі шашлики.

 

На ранок знову животіє Митик,

У муках пес несе свого хреста.

Одне життя , коли ти „паразитик”,

А інше, коли псина ти проста.

 

***

Людина вірить істинно у те,

Що маючи чин, посаду, гроші,

Все, що забажа отримать зможе,

Що її слово просто золоте.

Що мудрістю забита голова.

Вона права, завжди, вона права

 

 

Гнат-демократ

Наказав розлючений Гнатик мамі й тату:

"Виплачуйте неодмінно ви мені зарплату, -

Я ходжу рано до школи і пізно приходжу

Та нічого цікавого в цьому не находжу.

 

То для чого я труджуся, голову морочу,

Виплачуйте мені гроші ,бо до моря хочу».

Підвішений язик добре  у малого Гната

Вимоги свої „паяє”, як слід, мамі й тату:

 

Щоб купили  комп’ютера , ролики і м’ячик,

(Бо, бач вчиться він задарма, школярик ледачий).

«А, якщо не дасте грошей»,- відповів наш Гнатик,

«Не піду до школи взавтра, буду бастувати!

 

Як усі я голос  маю, бо також людина, -

Мовив мудро слово Гнатик, дарма, що дитина».

«А іще, - додав, - не смійте більше лупцювати, -

Недоторканість я маю, як всі депутати».

 

Недослухавши базіки витяг ремінь тато,

«Відчехвостив» так, як треба Гната – депутата.

І пішов на ранок в школу Гнатик , мов шовковий,

Від учора із хлопчини чоловік ріс новий.

 

Гнатів серед нас багато, нікуди подітись,

Доброго нам треба тата, щоб чогось навчитись.

 

 

Гончар

 

Через поле, через яр,

На базар їхав гончар,

Горшків віз повен віз

Через дикий  чорний ліс.

 

Перестрів його ведмідь,

Як страшенно заричить:

"Це , Гончар, моя земля,

І на ній господар я.

А якщо ти хочеш жити,

То плати горшками мито...

 

Бідолаха так злякався

Три горшки віддав, помчався,

Така курява знялася,

Що Ведмідь аж засміявся.

 

Він проїхав трохи лісом

І зустрів старого лиса

Знов Гончар перелякався,

Три горшки віддав, помчався...

 

Під кінець зустрів він Вовка,

Та ще Дикого Кота,

І роздав усім за мито,

Горщики всі дощента,

І приїхав на базар

В пустім возі злий Гончар.

 

***

Старий, подертий півень заспівав,

Пропите горло голосно хрипіло,

Кричав, як міг, аж серденько щеміло,

Співав , допоки голос не пропав.

Та на біду від  співу розгнівились

Індики, кури, гонористі гусаки,

Лише на мить він уявив себе великим,

Його брати поскубли, щоб не був таким.

Собака півню горло перегриз,

Отримав він за те, що всюди ліз.

***

Сидить в болоті дика гуска

Для всіх вона лиш боягузка,

У сирості і мокроті,

Щипає пірця золоті.

Дивуються їй горобці

Маленькі хлопці-пустунці

Чого сидиш – тікай у небо

Тобі літати є потреба.

Знялась у небо дика гуска -

Сьогодні в домі є закуска.