Творческая мастерская Елены Кадюк

Ранок. Схід сонця видався яскравим.

Ніби половину неба вдихнула в себе голубоока жінка, яка ретельно вдивлялась в далеч.

«Мрії, мрії! Скільки вас! Ви так тепло обігріваєте моє чуйне серце. З вами жити хочеться,» - емоційно розмірковувала вона. Я знаю, що мрії врешті решт збуваються. Якщо хочеш чогось занадто сильно, то на диво, отримуєш. Можливо не зразу, але …

Вона вже давно мріє, але час не прийшов , бо не отримала бажаного. Стоячи довго біля вікна, в голові, як рій бджолиний, прокрутилось безліч думок. Вона жаліла себе, за свої старання, за стрімкі зусилля, за емоції, енергію, і їй захотілось плакати. Подумки, вона кричала в далеч мрій, шукаючи перед очима бажаний острів задоволення. Буває ж так!

Не знаю скільки часу віддала вона мріям, але знаю одне, що жінка трепетно жадала втілення їх в життя.

Їй хотілось радості і краси, а вона сумувала…

«Е- ні, не бажаю страждати, мучити себе, я живу один раз і хочу, щоб життя приносило мені задоволення, а страждати завжди встигну. Я буду шукати творчість в житті і життя в творчості, я можу бути сильною і слабкою, я можу бути собою і грати себе, я багатогранна, різнобарвна ,натхнення і творча людина, я –частинка Всесвіту, природна, звичайна і незвичайна.

Мій Всесвіт, величний дідусь! -

В тобі безкрайність і сила,

Дитятком до тебе горнусь,

Бо знедавна тебе полюбила…